Новости

    "Дзвонить п’яний колишній командир "Беркута" і плаче"

    "Дзвонить п’яний колишній командир "Беркута" і плаче" — генерал міліції
    "Дзвонить п’яний колишній командир "Беркута" і плаче" — генерал міліції

    Головне управління міліції в Луганській області переїхало до Сіверськодонецька торік у серпні. Зайняли кілька порожніх копусів музичного училища та їхній гуртожиток по вул. Партизанській, поряд із райвідділом. З обох боків вулицю перекрили бетонними блоками й поставили автоматників.

    — Нас приїжджали кілька разів захоплювати з добровольчих батальйонів "Айдар" і "Торнадо". Як тут не будеш захищатися? — пояснює прес-секретар управління Тетяна Погукай, 51 рік.

    На інтерв’ю з начальником міліції Луганської області генералом 54-річним Анатолієм Науменком йдемо до сірої двоповерхової будівлі. Огорожа навколо неї обшита металом, зверху — колючий дріт у два ряди. Вікна першого поверху закладені мішками з піском. На сходах — озброєні пости охорони.

    Анатолій Науменко говорить російською, на українську переходить тільки коли цитує статті Кримінально-процесуального кодексу.

    — Зараз співробітники без житла. Рятує те, що платять атошні гроші — надбавки за службу в зоні антитерористичної операції, — розповідає. — Але яка перспектива в людей у цій ситуації? Вони мають розуміти, що захищають державу, а держава — підтримує їх. Наші співробітники воювали на передовій по три-чотири місяці безвилазно. Обморожених багато, є поранені, загиблі. Зараз таке відчуття, що нас залишили напризволяще.

    Чому так відбувається?

    — Бо половині народних депутатів ми не потрібні. Вони сюди приїжджають піаритися. Володимир Парасюк кинувся на мене. Кричав, кричав. Я ледь стримався. Кажу йому потім: "Приїдь, усе покажу. Ми з нуля створили управління. Тут все було знищене". А він мені: "Пішов ти" — і на три букви. Й продовжує: "Ти — гнида, ти — скотина". Ну що я можу сказати тому ідіоту?

    Це 28 вересня, коли тут були члени антикорупційного комітету Верховної Ради?

    — Так. Кричав: "Ти не справляєшся зі своєю роботою! Йди з посади!". Я йому: "Пане Парасюк, я готовий написати рапорт, якщо ви складете депутатський мандат і напишете заяву на посаду начальника Луганської міліції". Цих крикунів не бачив тут, коли літали "Гради", щодня чекали проривів противника. Тоді одиниці приїжджали: Ірина та Юрій Луценки, Іра Геращенко, Марина Іонова, Юрій Гарбуз, Андрій Парубій.

    Губернатор Георгій Тука каже, що на Луганщині вдалося зменшити контрабанду відсотків на 75. Це так?

    — Контрабанда в чистому вигляді — це незаконне перетинання державного кордону. А в нас ідеться про перетинання лінії розмежування. Зараз тут працюють вісім груп СБУ і за таке перетинання не затриманий жоден наш співробітник. Все, що кричать шакали, які сіли в тюрму з батальйону "Торнадо", — неправда. Вони казали, що цілі потяги затримували. Але це ж є державна програма. Ці потяги возять матеріали на шахти з фірм. І ці фірми платять податки в Україні. І в них є дозволи від Міністерства палива та енергетики й від Антитерористичного центру.

    І взагалі, потрібно ж прийняти політичне рішення: як ми живемо з тією стороною? Блокуємо чи ні?

    Є багато заяв, що міліція кришує контра­банду.

    — Хто це каже? Ми набрали на себе дуже багато негативу. Зокрема, я. Це через боротьбу з батальйонами "Айдар" і "Торнадо". Там є достойні люди, але більшість під їхньою маркою грабували і вбивали. От приклад: приходять до заступника голови райдержадміністрації і підкидають йому георгіївську стрічку. Забирають усе майно, прострілюють йому м’яке місце, ламають три ребра і відрубують палець. Чи беруть суддю в полон. Жінку почали роздягати, але не зґвалтували. Батька її забрали в полон. І кожного разу вимагають викуп.

    Чим це бидло відрізняється від бойовиків? Мене тричі намагалися вбити.

    Виглядає так, ніби міліція і добровольчі батальйони зараз ворогують між собою. І у вас репутація борця з добровольчими батальйонами.

    — Та ні. З усіма добровольчими міліцейськими батальйонами, які в нас дислокуються, стосунки чудові. За винятком ­кількох.

    Місцеві волонтери розповідають, що багато зі справ проти бійців добровольчих батальйонів — сфабрико­вані.

    — Тут треба дивитись конкретно. Наприклад, у справі Штефана (доброволець з "Айдара" Андрій Степанков, якого звинувачують у грабежах і викраденнях. — "ГПУ") все доведено. Ось один із епізодів: їдуть бабуся з онуком. Бабусю викидають, а авто з хлопцем забирають. Машину потім знаходимо в іншій області. А хлопець зник.

    У мене вбили двох начальників міліції. Одного сепаратисти, а іншого — підозрюю, що наші.

    Батальйон "Торнадо" — це колишній підрозділ "Шахтарськ". Їх розформували через ­мародерство. Як вони знову потрапили на службу?

    — Прийшов Онищенко (командир батальйону "Торнадо" Руслан Онищенко. — "ГПУ") із 46 людьми. Плакався, казав, які вони хороші. Спершу й справді були законослухняні. Нічого не порушували, нормально служили. А потім усе пішло як снігова лавина. Я їх збирав, говорив з ними.

    Наприклад, почали відпрацьовувати Станицю Луганську. А потім люди скаржилися, що їм позламували двері, порозстрілювали холодильники. Почали розбиратися, а "торнадівці" кажуть: це — не ми, це — військові, що йшли за нами. Важко розібратися тоді було — війна. Наступний момент — затримали вони двох людей. Потім вони зникли. У батальйоні заявляють: ми їх відпустили. А ми знайшли їхні трупи.

    Контактуєте з кимось із правоохоронців, що залишилися на окупованій території?

    — Ні, але трапляються випадки. Колишній заступник командира "Беркута" зараз керує спецназом у нас. А його екс-командир воює проти нас. І він йому п’яний постійно дзвонить і плаче, що втягнули в цю ситуацію і він — не винуватий. І йому немає куди діватися. Зараз треба закон, що реабілітував би осіб, які вчиняли ряд злочинів. Його потрібно приймати обережно. Хто вбивав, насилував, вчиняв теракти, знущався над людьми — тих не реабілітувати. А решту — можна. Бо якщо збираємося туди заходити й наводити порядок, то потрібно щось робити вже зараз.

    У Службі безпеки така програма діє. Прийди і покайся, співпрацюй зі слідством — і тебе реабілітують.

    — У СБУ є, але це має бути на законодавчому рівні. Але тут є небезпека — щоб не перейшли сюди групи диверсантів. Тому треба зробити фільтраційні пункти, де вони перебуватимуть якийсь час. Потім розселити їх і забезпечити нагляд. Не просто так: прийшов, здався, ніби нічого не робив — і гуляй. А він завтра автомат викопає і в спину стрілятиме.

    Україна ніколи не займалася Донбасом. Єфремка (Олександр Єфремов — колишній керівник фракції Партії регіонів. — "ГПУ") зі своєю бригадою крав весь час. Людям давали по шматку хліба, гречку. І вони голосували за Єфремова й компанію. Київ тут представляли дуже одіозні особи, які не говорили про Україну.

    Справи проти Єфремова порушені в Києві. А чому тут немає жодної?

    — Тому, що вся його господарська діяльність зареєстрована на окупованій території. Він спокійно ходить Києвом, і це свідчить, що ми — правова держава. Не просто так взяли й посадили, а шукаємо докази. Коли зайдемо в Луганськ і зберемо документи й речові докази, Єфремов сяде надовго.

    Є інформація, що 29 квітня торік під час мітингу в Луганську вигукували ваше прізвище як народного міліціонера.

    — Не знаю, що там хто кричав, але мене призначив міністр. Я цього дня збирався вилітати в Туреччину. Мене запросили до Адміністрації президента, потім — у міністерство. І я поїхав до Луганська, де мене представили.

    Тоді ніхто не розумів, що відбувається. Я ж Болотова (Валерій Болотов — перший керівник луганських бойовиків. — "ГПУ") знаю і Карякіна (Олексій Карякін — заступник голови уряду ЛНР. — "ГПУ"). Вони родом зі Стаханова, як і я. З батьком Карякіна я працював: він був дільничним, а я — опером. Я пішов до Болотова в адміністрацію (4 травня торік. — "ГПУ"), і мене ледь не розстріляли. Лупонули автоматну чергу над головою. Він кричав, щоб я рапорт на звільнення писав. Але ми тоді ще не розуміли, що сценарій йде ззовні.

    На зв’язок Карякін чи Болотов не виходили?

    — Кажуть, Болотов зараз у Москві. Займається збором допомоги. Стаханов — місто невелике, я ледве їх знав. Але ніяких стосунків із ними ніколи не мав. Востаннє спілкувався років за 15 до минулорічних подій.

    Не було бажання подати у відставку?

    — З’являється усе частіше й частіше. Дехто думає, що тут діаманти на кожному кроці можна гребти. Хіба що у вигляді собачих екскрементів.

    13 жовтня генерал Анатолій Науменко подав у відставку.

    15 повістей про кримінальний розшук написав Анатолій Науменко. Обіцяє підготувати ще стільки ж і видати їх книгою.

    У робочому кабінеті є портрет отамана Сірка

    Анатолій Науменко народився в місті Стаханов Луганської області. Два роки відслужив у десантній частині. Працював оперуповноваженим на батьківщині. Закінчив Національну академію внутрішніх справ.

    Керував управлінням карного розшуку на Луганщині. Очолював управління міліції Херсонської, Луганської, Миколаївської, Дніпропетровської областей.

    Пішов на пенсію у 49 років, коли до влади прийшов Віктор Янукович. Працював у бізнесі. Казав у інтерв’ю, що заробляв $10 тис. на місяць.

    Торік 30 квітня очолив міліцію Луганщини. 13 жовтня подав у відставку.

    Захоплюється історією козаччини. На стіні робочого кабінету поряд з іконами — портрет отамана Івана Сірка.

    Одружений. Донька Світлана працює податківцем у Києві.

    Автор: Андрій ЖИГАЙЛО, Світлана КОРЖЕНКО
    gazeta.ua