Новости

    Дотик до Кобзаря


    Слово дотик цього разу втілилося в особливе і пряме тримання в руках. Уявіть собі, що випала нагода тримати у руках оригінал світлини Тараса Шевченка зробленого у 1860 році, і яке тримав у свої руках сам великий Тарас Григорович.

    Таке диво трапилося завдяки зустрічі з потомком Тараса Григоровича по лінії старшої сестри Катерини Вячеславом Шкодою в Українському клубі в Кіровограді. Саме він в 60-ті роки минулого століття організував у Знам’янці спочатку кімнату-музей Кобзаря, яка з часом переросла в районний краєзнавчий музей «Кобзареву світлицю».

    Розповідаючи про культурнежиття міста завждиговорять, що єу Знам’янці Палац культури, шість міських бібліотек, школа естетичного виховання імені М.В.Лисенка та музей Тараса Шевченка "Кобзарева Світлиця", який очолює на громадських засадах родич Т.Г.Шевченка, краєзнавець В’ячеслав Євгенович Шкода. У 2002 В’ячеславу Шкоді було присвоєно звання "Почесний громадянин міста Знам’янки".

    Багато років В’ячеслав Євгенович складає родовід великого кобзаря. На зустрічі розповіда здебільшого про нащадків роду, що мешкали і мешкають на терені сучасної Кіровоградщини. За словами пана Євгена серед нащадків поета по різним гілкам є чекісти, білогвардійські генерали та багато інших цікавих особистостей. На Кіровоградщині нащадки проживають в Кіровограді, Знам’янці та Світловодську, але лишеВ’ячеслав Євгенович Шкода веде багаторічне дослідження родоводу поета. Музейний відділ присвячених кобзареві у Знам’янці постійно поповнюється і давно міг би вийти за межі одного залу.

    Цікавим моментом зустрічі з нащадком поета була розповідь про сфальшовану хату в садибі кобзаря. Насправді в тій тіснині жила не вся родина Шевченків з тією кількістю дітей, а лише старша сестра Тараса Марія, що була сліпою. З цієї причини вона жила окремо, у тому флігельку під доглядом родини. Подвір’я та будинок насправді були у три-чортири рази більшими. Незважаючи на кріпацький соціальний стан, родина Шевченків бідною не булла, і всім відомі вівці, які малий Тарас пас у дитинстві не були панськими. Батько поета Григорій був письменною та освіченою людиною і був економом у пана Енгельгпрдта та керував валками чумаків. Все, те про що ми чули з дитинства, і той імпровізований музей на Черкащині, за слова нащадка, є нічим іншим, як витвором радянської пропаганди. Бо не можливо ж було при такому «не музейному» стані речей пояснювати чому господарське подвір’я кріпака Григорія Шевченка було багатшим та у чотири рази більшим ніж подвір’я українського радянського колгоспника.

    Дотик до Кобзаря за участі з В’ячеславом Шкодою і цього разу був приємним і по-своєму несподіваним. З паном В’ячеславом Шкодою спілкуватися доводилося неодноразово і раніше, але кожного разу це несподівано та захоплююче. Розпитував у нього і про близького друга Тараса Григоровича земляка з Нової Праги Григорія Честахівського, сліди якого губляться пізніше.

    Остання зустріч у Кіровограді, під час засідання українського клубу запам’яталася ще демонстрацією багатьох раритетних сімейних реліквій, до яких торкався особисто і сам Тарас Григорович. Енергетика речей та аура навколо самого В’ячеславаЄвгеновичаШкоди чарівно вплинули на присутніх і нікого не залишили байдужим.


Топовые новости